Історія

Графіті (походить від іт. grafficare – дряпати, дослівно «надряпані») - спершу так називали одну з технік настінного малярства. Пізніше цим словом скористалися археологи, використовуючи його як загальний термін на означення всіх видів випадкових написів і малюнків на стінах будинків (див., наприклад: Blume 1985, 137). Нині це поняття розширило свої межі, під графіті розуміють будь-які неофіційні публічні тексти, разом зі сучасними. Ба більше, саме сучасні привертають увагу вчених і журналістів, тому в свідомості людини нашого часу зі словом графіті асоціюється передусім добре відомий їй розпис будинків, прогонів на поверхах, ліфтів, вбиралень тощо.

Графіті – явище надзвичайно давнє. Стіни античних і середньовічних міст, що збереглися, були вкриті написами. Одна із найвідоміших колекцій античних графіті знайдена під час розкопок Помпеї. Мешканці Помпеї так само, як і наші сучасники, писали про любов, секс, політику, висловлювали свої симпатії і неприязнь чи просто мережали міські стіни своїми іменами. Графіті Помпеї стали для дослідників свідченням про культуру і побут античности [Lindsay 1960; Tanzer 1939]. Археологічні й письмові джерела, що підтверджують російські графіті, також мають давню історію. Перша відома нам згадка про російські графіті в літературі належить до кінця XVIII ст. [Измайлов 1799, 46]. Саме явище, звичайно ж, набагато давніше. Сотні графіті XI-XIII ст. знайдено у Софійських соборах Києва й Новгорода, а також в инших давньоруських храмах. Графіті на церковних стінах мають переважно релігійний зміст: це прохання про допомогу, молитви й хрести, прокляття. Попри те, можна натрапити на цілком світські написи: «Пропив плащ, коли тут був» (давньоруське «Отпіл крзу бы ту колі») (див.: [Высоцкий 1976, 83]).

Графітчик. Обкладика книги

Слово Графіті

Це визначення, з одного боку, намагається описати графіті у всіх його виявах. З іншого – це не більше, ніж емпіричне перечислення, яке не претендує на концептуальне визначення графіті як явища культури. Знайти загальний підхід для опису сучасних міських графіті виявилося несподівано важким завданням, оскільки це явище об’єднало безліч форм, які вивчають у рамках різних наукових дисциплін і в різних контекстах.

За останні чотири десятиліття про сучасні графіті написано сотні праць. Декілька років тому це явище почали активно фіксувати й осмислювати російські вчені, але на цей момент кількість російських наукових статей і публікацій про графіті не перевищує десяти1. Перш ніж перейти до подання й аналізу сучасного російського матеріалу, ми підсумуємо головні результати вивчення графіті в історичному й типологічному аспектах, переважно спираючись на відомі нам західні дослідження.

Я. Оледзкі бачить корені сучасних польських міських графіті в традиційній обрядовості «Срюдпосця». У середині Великого посту в Польщі існувала традиція малювати на будинках неодружених панн – «крацокуф» – людей з виразними ознаками чоловічої статі. Автор зокрема базує свої висновки на подібності крацоків і силуетів, які малювали зверху по лозунгах «Солідарности», переробляючи букви в людей. Саме карнавальна природа жанру дозволяє дослідникові пов’язати графіті і ритуальний хаос у період Великого посту, коли така поведінка суперечила заборонам та приписам Католицької Церкви [Oledzki 1990].

У нову стадію розвитку графіті ввійшли в другій половині XX ст. Дослідники відзначають два фактори, які мали вирішальне значення для виникнення нових форм на базі традиційних. По-перше, поява фарби в аерозолі і, по-друге, експансія молодіжної культури в 1950-1960-х роках у США і Західній Европі, що сприяло різкому підвищенню кількости графіті і появі написів та зображень в якісно новому вигляді.

Одним з основних різновидів графіті нового покоління є графіті молодіжних субкультур. Важлива відмінність між традиційними (старими) й субкультурними графіті – ступінь доступности змісту тих і тих для стороннього глядача. Графіті субкультури, які доступні для споглядання кожному, хто проходить повз, залишаються, попри те, закритим для непосвячених каналом комунікації. Поява таких езотеричних символів на стінах російських міст зафіксував Д. Бушнел, який збирав графіті в Москві і в низці инших совєтських міст у 1983 р. На думку дослідника, першими знаками нової ери графіті були емблеми футбольних клубів «Спартак» і ЦСКА, що з’явилися на стінах Москви в 1977-1978 рр., і поширені дещо пізніше назви всіляких рок-груп, які до 1988 р. стали передовим жанром субкультурних графіті. На початку 1980-х для споглядання суспільства стає доступним також графіті російських пацифістів, панків, гіпі, фашистів й инших угруповань альтернативної культури.

Графіті в Україні

Графіті в Україні існує близько 10 років.  Школа в Україні є у м. Тернопіль а ткож у Львові.

Протистояння офіційних інститутів і виконавців графіті існувало сторіччями і стосувалося древніх написів не менше, ніж сучасних. Сьогодні вже не потрібно доводити, що древні графіті Софійського собору в Києві — не нікчемне забруднення стін, а пам'ятник історії, складова частина культури, об'єкт дослідження багатьох соціогуманітарних областей науки. Вивченням давньоруських графіті займаються мовознавці, історики, археологи. Древні графіті — важлива складової слов'янської епіграфіки і культурології. Роботи Б.Рибакова, С.Висотського, О.Мединцевої, Б.Суслова, Б.Щепкина й інших дослідників присвячені різним аспектам вивчення древніх графіті. Кожний з них обґрунтовано доводить, що графіті є цінним матеріалом для вивчення мови, культури, соціальної ієрархії, народного розмовного стилю, відносини до релігії населення Древньої Русі. Б.Рибаков, характеризуючи значимість древніх графіті, писав: "Графіті на стінах давніх будинків — важлива складова частина епіграфіки... Епіграфічний запис — це живий голос давньоруського городянина"  Як свідчать самі стародавні графіті, указ Володимира порушували люди різних професій, соціальних шарів, світські особи і диякони. В історичних написах відчувається прагнення людини до діалогу з Богом, і в боротьбі за право на цей діалог порушувалися державні і церковні закони. Цікаво, що сучасні українські графіті, наприклад, в Харкові і Києві майже не містять згадувань про Бога, не виконуються на стінах церков, і релігійна тематика зовсім не домінує в них (хоча у Львові були зафіксовані малюнки і написи на стінах соборів).

Тематика сучасних графіті набагато різноманітніше, але ведучою функцією їх донині залишається прагнення до діалогу, комунікації в рамках визначеної соціальної групи. Історична роль древніх графіті-автографів досить вагома, оскільки саме завдяки їм можна установити соціальний статус тих, хто них писав, рівень розвитку писемності в суспільстві на визначеному історичному етапі. Нам повезло — древні графіті збереглися незважаючи на час і негативне відношення до них. Однак збереглися вони насамперед завдяки тому, що техніка написання і місце виконання (культові спорудження, стіни церков і монастирів) природно сприяли цьому.

Графіті — це насамперед закодований текст, символіка якого відбиває визначені події культурного, політичного або громадського життя соціуму, членами якого є його виконавці. Саме контекст розкриває основний зміст того, про що говориться в конкретному графіті, підкреслюючи приналежність одиничного до загальної традиції. Так, винятково в контексті політичних подій кінця 1980-х — початку 1990-х років в Україні можна пояснити існування безлічі написів: "СРСР — так", "СРСР — ні", "Україна — уперед", а також малюнків з перекресленою радянською символікою. Ці написи дозволяють простежити реакцію на ті або інші політичні події не тільки локального, але і світового масштабу (війна в Іраку, наприклад, одержала відображення на стінах міста; у 2003-2004 роках зафіксована значну кількість написів і малюнків, присвячених цій тематиці, — від тривіальних до складних малюнків і трафаретів, автори яких є як прихильниками, так і супротивниками війни.

Отже, нерозривність з культурним контекстом і символістику складають головні ознаки графіті як явища традиційної культури, тому для його розуміння і тлумачення насамперед необхідно знати соціальне тло, що ховається за конкретним написом або малюнком. Неможливо порівнювати історичні графіті Софії Київської, написи на вулицях сучасного Харкова і малюнки на вулицях Тулузи або Чикаго. Єдине, що їх поєднує, — це спонтанність і неофіційність виникнення і визначена асоціальність характеру побутування, пов'язана, по-перше, з тим, що графіті — візуальне мистецтво, а по-друге, з елементом примусовості, властивим цьому напівлегальному по природі явищу.

Графіті — як знакова система — містить семіотичний ряд, у якому закодована інформація не тільки про історію самого візерунка або напису, але і про історію і традиції соціумів, у яких ці графіті існують нині або існували колись. Запозичені з інших культур знаки і символи втрачають у новому оточенні комплекс первинних значень і здобувають нові. Ця риса є визначальною для розгляду сучасних графіті, оскільки значна їхня частина, особливо графіті, виконані у формах "masterpiece" і "wildstyle" (дикий стиль), існують як система з вторинним семіотичним значенням. Складність і багаторівневість компонентів, що беруть участь у текстовій взаємодії, приводять до визначеної непередбачуваності трансформації, який піддається текст, що підлягає введенню. Однак трансформується не тільки він — змінюється вся семіотична ситуація... Уведення чужого семіосизу, що перебуває в стані неперекладності, приводить його в стан порушення... Текст, виведений зі стану семіотичної рівноваги, утрачає здатність до саморозвитку. Могутні зовнішні текстові вторгнення в культуру, розглянуту як великий текст, не тільки обумовлюють адаптацію зовнішніх повідомлень і введення їх у пам'ять культури, але і служать стимулами її саморозвитку, що приводить до непередбачених результатів" . Таким чином, культура "балонів", з її символікою й атрибутикою, протягом останнього десятиліття охопила українські стіни і сьогодні вже є складової міської традиції, носіями якої, як правило, виступають підлітки. От чому поряд із традиційними для нашої культури написами: "Андрій — лох", "Гашиш не переможе", "Хто курить план, той не наркоман", "Я люблю Оксану" і т.п., а також загальновідомими символами анархії, світу або наркотиків, фашистською символікою й ін. з'являються зовсім незрозумілі на перший погляд малюнки, написи і візерунки, процес адаптації яких активно розвивається саме на сучасному етапі. Наприклад, написи: "Black graffiti are best" і "White power"

До цього ж ряду відноситься зображення вигляду темношкірого підлітка (виконавця репу або представника визначених кримінальних угруповань) і символіка скінхедів. У приведеному прикладі перше повідомлення служить візитною карткою чорношкірих підлітків Північної Америки, друге — представників Ку-клукс-клану. Пояснити запозичення саме цих образів і символів, виходячи з етнічного, політичного, соціального або культурологічного аспекту питання, украй складно. Безперечним є той факт, що жодне з цих повідомлень не має свого первинного значення і на київських заборах наповняється новими змістом і семантикою. Виконавець графіті найчастіше і сам до кінця не віддає собі звіту в тім, що стоїть за кожним з відтворених їм знаків. Точніше, йому зрозумілі лише деякі значення цих символів, оскільки, як зауважував Р.Барт: "Будь-яке зображення полісемично... читач може сконцентруватися на одних що означаються і не звернути ніякої уваги на інші. Нерідко адаптовані образи-символи і знаки-символи служать для виконавця і його аудиторії "повідомленням без коду", коли образ сприймається винятково як "іконічне" зображення" .

Колективність графіті сприяє їхньому народженню, побутуванню і зникненню, оскільки боротьба з графіті — лише складової колективної форми їхнього буття. "Боротьба міської влади з вуличним живописом — не прикре непорозуміння, але невід'ємна частина Культури графіті, що з'явилася на світло як crimeart, беззаконне мистецтво, і вже тому не зацікавленої у власному визнанні" У цьому руслі цікаво було б розглянути і взаємини графіті-власність. Не авторське право на графіті, а усвідомлення виконавцями "власності" майна, на якому ці графіті виконуються. Визначені традиції написання графіті формуються під впливом своєрідного розуміння права на власність. З одного боку, колективна природа графіті вимагає визначених "гарантій" і умов існування і розвитку. З іншого боку — асоціальність самого явища перешкоджає його розвитку, от чому традиційними місцями існування сучасних графіті стають стіни будинків, огорожі, будинку, які підлітки вважають своєю власністю (школи, дитячі сади і площадки), тому саме навколо шкіл, у парадних і ліфтах густонаселених будинків, у дитячих садах (у які підлітки збираються по вечорах) і на спортивних і дитячих площадках графіті зустрічаються в найбільш розвинутих формах. Зокрема, є у Києві спорудження на дитячих площадках, цілком перетворені на місця листування підлітків  Наприклад, у парку Калова у Києві (вул. Гончара) донедавна існувало "житло", дах якого місцеві підлітки називали "Penthause", з відповідною тематикою графічних написів і малюнків. У противагу цьому найменше графіті можна побачити на спорудженнях, що офіційно належать конкретній особі або організації, особливо на фасадних спорудженнях міста (банках, магазинах, салонах краси, театрах, кафі, ресторанах), власники яких піклуються про їхній зовнішній вигляд. Такі спорудження можуть "прикрасити" випадкові протест-графіті у формі "tag" або "wildstyle", але тривалість існування фасадних графіті досить обмежена, а можливість виникнення діалогів практично виключена. Місцями розташування комплексних, складних по техніці виконання графіті (зроблених за допомогою балонів у стилях "bubble" (намальовані надувні або двоколірні букви)і "master-piece") стають, як ми вже говорили, важкодоступні місця: дахи будинків і гаражів, каналізації, внутрішні стіни покинутих споруджень і будівельних майданчиків і зовнішні стіни жител, розташованих на схилах.

Визначена асоціальність графіті, їхня протидія "архітектурній картині міста" також впливають на процес локалізації графіті. "У місті, чий вигляд у значній мірі сформований класичною естетикою "сучасного плину", нічні рейди райтерів були свого роду антипуристськими, барочними диверсіями, що перетворюють одноманітність ландшафту і викликали занепокоєння городян"

Має місце специфічний характер анонімності цього роду мистецтва. Окремі графіті, безумовно, мають авторів, однак їхня сутність полягає в анонімності, відсутності якщо не авторства як такого, те авторських прав. Саме цей момент робить їхній привабливим для мас, демократичним видом мистецтва. Виходячи з концепції Є.Головахи щодо прагнення сучасної культури і мистецтва до неоанонімності (відповідно до якої в сучасному світі поширюється і стає пануюча тенденція до технологизації творів мистецтва, рівноправності культурного обміну, а авторство у всіх видах мистецтва поступається правами, стає несуттєвим, утрачає первинний харизматичний зміст, відбувається процес зникнення духовних учителів, культових імен , можна припустити, що графіті не тільки не зникнуть зі стін великих міст, але і стануть досить своєчасною формою мистецтва, неоанонімність якого вже зараз є головною умовою природного побутування окремих стилів.

Мистецтво, якого не розумієш, дратує, ще більше дратує елемент насильства, що є присутнім у графіті, що з'являються в публічних місцях (ці написи і малюнки мають стихійний характер побутування, тому їх неможливо не зауважувати, проходячи по вулицях міста). Авторські виставки можна ігнорувати, автора-художника — критикувати, а сам автор може захистити, обґрунтувати самі вигадливі форми утілення власних думок і бажань, позначених їм як мистецтво. Анонімні і колективні графіті простіше знищити, чим задуматися про причини їхнього виникнення і ролі і місці, що вони займають у культурному і соціальному житті міста і його жителів. Важко визнати мистецтвом те, чого не розумієш. Наприклад, єдиною функцією графіті "wild style" є роздратування, намір спантеличити глядача. Але і цей стиль має знаковий код, символіку, художні форми втілення, традиції побутування, тобто всі риси, властивим колективним формам традиційної культури. А призначенням визначених стилів є бажання їхніх авторів спілкуватися винятково в рамках соціально-закритого середовища, звертатися до тих, кому зрозумілі традиційні символи даного стилю.

Одним з найбільш розповсюджених мотивів сучасних графіті в Україні останніх років служить вигляд темношкірого підлітка, написи типу: "Hip-Hop forever", "Rap is my life", "Eminem is best", а також графіті з англійським словом "crew" (бригада). Ці написи і малюнки прикрашають стіни елітних гімназій, двори гуртожитків, парки, будівельні і дитячі площадки й інші місця молодіжних тусовок. Вигляд темношкірого підлітка, прикрашений атрибутикою ватажка молодіжних кримінальних угруповань Нью-Йорка, Лос-Анджелеса, інших великих міст Північної і Латинської Америки, став в останні роки найпоширенішим образом сучасних київських графіті. У дослідженні Р.Гастмана "Вільні агенти: історія вашингтонських графіті" (2001) , приведена значна колекція вашингтонських графіті останніх десятиліть XX століття. Цікаво, що серед них набагато менше малюнків із зображенням символіки афро-американського гетто, ніж було зафіксовано на київських стінах.

Написи "Hip-Hop — don't stop", "Rap — king of the music", "Black graffiti like this are best", "C2H50H Crew", "RW Crew", "2P Crew", а також малюнки з зображенням темношкірого підлітка представляють собою певну тематичну і семантичну єдність. Насамперед, вони репрезентують єдину культурну систему, а саме — музику, традиції, спосіб життя кримінальних підліткових угруповань афро-американських районів великих міст Північної Америки (інакше кажучи, це — субкультура гетто в прямому розумінні цього поняття). Але саме ці символи прикрашають стіни і українських елітних навчальних установ, вони стали частиною української міської субкультури кінця XX — початку XXI століття/

Традиційними для нашого суспільства завжди були графіті "tags" (найпростіші по способу виконання написи, найчастіше — автографи, у яких автор використовує тільки один колір, а букви і малюнки написані або видряпані на поверхні в один шар). Саме такого роду напису виконували на стінах історичних споруджень протягом сторіч. Ця традиція зберігалася в радянські часи (про що свідчить студентський, шкільний, тюремний фольклор, а також окремі графіті на зовнішніх стінах), у пострадянський період виникла традиція балонів" (виконання складних по композиції і колірній гамі малюнків) і численні стилі виконання настінних малюнків.

Українські графіті останніх десятиліть (посттоталітарних часів) особливо складні, оскільки різноманіття тематики і стилів виконання продиктовано як змінами зовнішнього характеру, так і внутрішнім конфліктом нового покоління. Графіті служить для підлітків шляхом комунікації з зовнішнім світом, світом дорослих, шляхом самоствердження у власному середовищі. Символіка сучасних графіті відбиває реальний зв'язок сучасної молоді зі світом, відбиває вплив реальних і віртуальних кумирів і культів на свідомість підлітків, що є основними виконавцями графіті. Формування власної символіки відбувається на ґрунті світових традицій, запозичених підлітками. Цікаво, що більшість сучасних українських графіті-надписів виконано латиницею, а прихильники реп-культури взагалі спілкуються англійською мовою. По частоті вживання тільки слово "лох" не уступає в текстах графіті символам афро-американської поп-культури. До речі, загадкове "лох " навряд чи не єдине традиційне слово-знак вітчизняних графіті. Гама почуттів, думок, відносин до визначених людей або подій сучасними райтерами виражається найчастіше в короткому "лох": "Андрій лох", "Ти лох”, "Реп лох" і т.п.

Уражає діапазон і частота вживання цієї етимологічно не з'ясованої, але образливої характеристики, який користуються виконавці графіті. А от англомовні запозичення — характерна риса українських графіті початку XXI століття. Наприклад, київські молодіжні угруповання називають себе "crew" — бригада (термін, обраний для себе майже півстоліття назад афро-американськими молодіжними кримінальними структурами; до речі, термін був ними запозичений у свій час в італійської мафії). А сьогодні графіті "crew" уже стали традиційним визначенням молодіжних угруповань. Таким чином, на українських стінах ми бачимо відображення традицій афро-американських гетто. Традиційно в основі "чорних" графіті лежить протест, бажання вирватися з гетто, звернути на себе увага громадськості. Так виникла традиція малювання графіті на поїздах метрополітену Нью-Йорка, Чикаго, Лос-Анджелеса. Це були повідомлення зі світу гетто, адресовані іншому місту. А на початку XXI століття традиція "балонів" знайшла свій шлях з афро-американських гетто Північної Америки до стін київських елітних навчальних закладів. До речі, наявність у районі елітних шкіл і гімназій сприяє росту кількості "осіб" і якості їхнього зображення (на это впливає й економічна сторона проблеми. Підлітки, що мають можливість придбати "балони" і провести якийсь час в Інтернеті, вивчаючи світовий досвід, мають більше технічних можливостей і ідей для відтворення визначених традиційних стилів і образів графіті). Виникає парадоксальна ситуація, при якій анти-культура гетто стає частиною життя української молодіжної еліти. Це нагадує ситуацію з боулінг-клубами, що у Сполучених Штатах вважаються розвагою "низів", а в нас — престижним і дорогим спортом бізнес-еліти. Отже, темношкіра особа на стінах диктує правила гри, усе велика територія нагадує свого роду культурне гетто, із запозиченими ззовні традиціями.

Поняття графіті в сучасній лінгвістиці є невизначеним, що включає різні структурно-семантичні типи стійких образних сполучень слів. Цим пояснюється, чому англійські словники включають також обороти явно неприслівного характеру, такі як графіті. Оскільки різні структурно-семантичні типи фразеологічних одиниць вже мають назви, графіті може бути використана лише для одного з них, що ще не має назви, а саме комунікативних фразеологічних одиниць неприслівного характеру, незалежно від того, пов'язані вони з чи прислів'ями ні.

Написи-графіті часто є реченнями. Але в цих розрядів фразеологічних одиниць маються істотні розходження, наприклад, з приказками, у функціональному плані, тому що приказкам не властива директивна, повчально-оцінна функція, а написам у стилі графіті вона часто буває властива. Щодо прислів’їв, то для них характерний більш високий ступінь абстракції, чим для графіті. Графіті різноманітні по своєму змісті й охоплюють усі сторони життя молоді.

За семантичним значенням їх можна поділити на наступні групи.

І. Соціальна тематика.

1. Оцінка соціального статусу, матеріального стану.

Напр. Down with bankers! Who is bourgeois – that we shall punish! We are poor teenagers.

2. Вислови щодо міжособистсних взаємин

I am the friend of Paul. Who is not the friend for me, that down with To Negros – fight. Skinheads, forward! Unisex love is a sediment

3. Графіті, що мають функції оголошень та повідомлень (інформаційні)

Dan, we have gone to me. People, we meet tomorrow at 10.00. Here there was Igor. Sasha and Tanya were here. We kissed.

ІІ. Інтимна тематика

I love Lena. Love me, otherwise I shall kill you.

ІІІ. Політична тематика

NATO – no. NATO – yes. I wish to return to the USSR. I do not wish to be at war in IraqІІІ. Культурна тематика

1. Музика

Rap – the best. Dirty rockers, go away. Rock, go away from city Rap is a sediment

2. Молодіжна субкультура

Point of assembly. Crowd, go with me. Our party. Our ghetto. Forward, on a disco.

ІУ. Визначена асоціальна тематика

Drugs will win the world. Marihuana is cool. Long live hashish. I shall kill the Negro. Negros, from city! Homosexuals, prepare for death

Кожен образ графіті — це знак, навіть графіті-автографи — знаки, адже традиційно підпису під графіті залишали тільки виконавці, чиє ім'я стало символом визначеного стилю або візерунка. Запозичені образи і символи на київських стінах свідчать про бажання виконавців і їхньої аудиторії продемонструвати причетність до традицій іншої культури. Графіті відбивають реальні, а не бажані процеси, що відбуваються у свідомості і духовному житті представника визначеного соціуму.

Активізація написання графіті, популярність нових для нашої культури стилів, використання запозичених знаків і символів — це унікальне свідчення того, що офіційна культурна замкнутість сучасної України, бажання визначених кіл шукати зв'язку тільки зі своїм минулим, не впливає на свідомість рядових українців тотально, завжди залишається "вікно", крізь яке можна при бажанні утекти від культурної замкнутості, відчути духовне єднання з представниками інших культур і традицій. Спонтанний розвиток словесної творчості й образів, втілених у графіті, підтверджує наявність міцних зв'язків з міською субкультурою інших країн. Запозичаючи традицію іншомовної, іноетнічної, соціально віддаленої поп-культури, ми як би вибираємося з власного гетто, занурюємося у світ нових символів і образів.

Агресія, спрямована на стіни, краще агресії, спрямованої на людину. До речі, агресії в графіті не більше, ніж любові, будь-яких інших почуттів і набагато менше, ніж в офіційних засобах інформації — газетах, телебаченні. Як форма побутування низової культури графіті культивують цілий ряд традицій визначених міських субкультур. Це в меншій мері стосується слов'янської культури, ніж, наприклад, традицій великих міст Північної і Південної Америки, де графіті — безумовний елемент кримінального життя міста, знак конкретних підліткових угруповань, символ їхніх територій.

У вивченні графіті перетинаються інтереси кримінологів, культурологів, фольклористів, психологів, соціологів. Світ сучасних графіті — це прояв внутрішнього життя наших сучасників. Це форма існування традиційної субкультури міста, феномен, що нараховує сторіччя, незалежно від нашого до нього відношення. Сучасні графіті, виконані символіки й атрибутики традиційного характеру, нерідко служать візитної карткою молодіжних угруповань, а тому заслуговують на увагу дослідників різних областей.

Істочник: http://wikipedia.org